Майже 770 років тому на Батиєвій горі, де зараз знаходиться наша школа, був густий дубовий ліс. У 1240р. татари на чолі з ханом Батиєм, руйнуючи наші міста й села, вбиваючи людей, підходили до тодішньої столиці слов’яни з півдня. Зупинившись на цій горі, що височить над Києвом, вони побачили надзвичайно красиве місто з сяючими золотоглавими церквами та княжими теремами. Татари запропонували киянам здатись, обіцяючи життя й … неволю. Кияни рішуче відмовилися, заявивши, що оборонятимуться до останньої краплі крові. Тоді татари кинулися на свої невеличких кониках у річку, щоб перебратись на той бік і захопити місто. Але річка Либідь, якої ми не помічаємо, була тоді такою глибокою, що знесла й потопила перші ряди вершників разом з кіньми. Татари почали рубати віковий ліс, що тут ріс, і робити плоти й човни. З того часу ця гора зветься Батиєвою. Середня загальноосвітня школа №60 Солом’янського району м. Києва (в минулому школа №1 Південно-західної залізниці) була заснована 1936 року. Першим директором школи була Могилевська Євгенія Семенівна. У школі вона працювала 22 роки, учителем, директором, нагороджена орденом “Знак пошани”! У 1941 році проводжала випускників на фронт (довоєнних випускників було три). Багато з них були на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. На початку війни в приміщенні школи працював штаб винищувального батальйону, який тримав оборону Києва по листопад 1941р. Комісаром батальйону був Остапенко Ф.П. Після звільнення міста 1943 заняття у школі поновилися. Першими відбудовували школу колишні фронтовики: Олейник Тимофій Тимофійович – учитель російської літератури, вчитель початкових класів Волкович Ганна Михайлівна, Смотрицька Фаня Борисівна, Брицько Єфросинія Якимівна.

У кінці 40-х на початку 50-х років до школи приходить нове поповнення молодих талановитих учителів: Гучок Олена Петрівна, Чернишов Павло Степанович, Шульна Надія Григорівна, Ніовські Т.Е. – Б.А., Горелова П. – завуч та ін. Свою любов, піклування та увагу віддали дітям, дитинство яких опалила війна. З 1946 по 1958 роки школу очолювала Кошеленко Анастасія Наумівна. У цей час життя ставить перед школою завдання – підготувати гідне поповнення робітничого класу. З ініціативи вчителя біології Ніовської Т.Е. було прийняте рішення: на місці занедбаного пустиря біля школи посадити фруктовий сад і розробити пришкілні ділянки. Сад зацвів раптово, в одну ніч. Ще вчора яблуні ледь зеленіли, а сьогодні вранці вони вкрилися сніжно-білою, ніжно-рожевою піною. Скопана біля кожного дерева земля, акуратно підрізані гілки, побілені стовбури; цей шкільний сад міг відповідати вимогам найдосвідченішого, дбайливого садовода. А ще зовсім недавно на цьому самому місці був пустир, валялися купи сміття. Поміж рідко насадженими занедбанами деревами в усіх напрямках ішли в своїх справах люди, утоптуючи й без того тверду, як камінь, землю. І от тепер тут пишно цвіте сад… У березні 1955 р. група юннатів школи за високі урожаї зернових огородніх та технічних культур була зарахована учасником сільськогосподарської виставки 1955 р. Разом із учителем біології Ніовською Т.Е. були нагороджені бронзовими, срібними, золотими медалями ВДНГ і свідоцтвами “Учасник сільськогосподарської виставки”. У листопаді була побудована теплиця. Кролеферма, фруктовий сад, теплиці, пришкільні ділянки – все це приносило прибуток. Частину продуктів віддавали в шкільну їдальню, а залишки продавали на базарі. Виторг перераховували до банку на рахунок школи. Ці кошти рішенням батьківського комітету школи витрачали на придбання шкільної форми бідним дітям, подарунки відмінникам для заохочення, для придбання спортінвентаря тощо. Так у 50-ті роки в школі запроваджується госпрозрахунок і самофінансування. У школі не було майстерень. Учні вирішили з допомогою своїх шефів аероремонтної бази і станції Київ-пасажирський побудувати майстерні. Кошти, які виділили на капітальний ремонт школи, використали на ремонт майстерень, а капітальний ремонт зробили своїми силами з допомогою шефів. На будівництві майстерень працювали старшокласники, вчителі, батьки, шефи. Дуже відрізнилися старшокласники: Демченко Василь, Валерій Мірошниченко, Борис Соловей, Валерій Онищенко, Валерій Хорзеєв. За 1955/56 навчальний рік майстерні були побудовані. В 1956 р. була вирішена проблема будівельних матеріалів для побудови фундаменту під спортивний зал. Учень школи Шура Коробко знайшов в яру декілька машин цегли, яка була засипана піском патріотами під час війни, які саботували наказ окупантів про прокладення дороги. В листопаді спортивний зал на 120 кв.м. був побудований. Невдовзі виникла ідея про створення куточка Слави, куди було вирішено помістити фотокартки героїв Великої Вітчизняної війни, героїв праці, кращих учителів, видатних спортсменів – колишніх учнів школи. 22 квітня 1962 р. на території школи була закладена Алея Слави на честь загиблих випускників школи. В 70-ті роки школа прийшла в занепад, стала восьмилітньою. Дуже скоротився контингент учнів. У зв’язку із забудовою мікрорайону набагато поменшала територія школи. Були знесені деякі будови: кролеферма, гараж, автоклас, пришкільні ділянки, Алея Слави, шкільний стадіон, теплиця. Ще в 60-ті роки ставилось, але не вирішувалося питання про добудову школи. Нарешті в 1979 р. була зроблена документація…

В 1960 році школа була перейменована на середню загальноосвітню школу №60. В 1981 році була здійснена прибудова нового приміщення школи, а з 1992 р. почався новий етап в її розвитку – запровадження програми “Росток”. Школа має давні традиції, виховала не одне покоління учнів, склались учнівські та вчительські династії – сімей Шульги-Давидюк, Зінченко-Губських. Школа пишається своїми випускниками: захисниками Вітчизни, які загинули в роки вітчизняної війни: Г. Сидоренко, Л. Рикальським, Г. Гінце, Л. Кузьміною, О. Горьковим, М. Бондарем, та багатьма, багатьма випускниками школи: Арнольдом Мацулевичем – призером Олімпійських ігор, лікарями, кандидатами медичних наук – Андрієм Ренке, Володимиром Жовнір, Тетяною Гищак, Ольгою Долинною, Оленою Гогаєвою, телеведучою Нового каналу Наталією Анікіною, екс- футболістом київського “Динамо” Владом Ващуком, хокеїстом Кирилом Катричем, телеведучим Олексієм Мочановим, співаком Русланом Джигурдою та іншими випускниками. Багато випускників працювали чи працюють в школі. Пишаємось випускниками школи, які захищали і захищають Україну від російського агресора в ході “гібридної” війни. 30 травня 2018 року була встановлена меморіальна дошка на честь загиблого під Іловайськом Кондратюка Олексія, який навчався в нашій школі. Разом зі школою розвивалась і інфраструктура Батиєвої гори. З 1963 почав розбудовуватись Батиєво-Олександрівський масив. В межах вулиць Волгоградської та І. Неходи, Укрзалізниця побудуваладля своїх співробітників 6 будинків. Так замість яруг, балок виросли багатоповерхівки. Змінився і приватний сектор. Маленькі дерев’яні будинки замінили дорогі котеджі. Нажаль вже не їздять сюди екскурсії розглядати панораму Києва з висоти Батиєвої гори, екскурсоводи не показують місця де знімались видатні фільми: “Щорс”, “За двома зайцями”, “Два роки над прірвою”. За зйомкою останніх двох спостерігала в дитинстві. Особливо запам’ятався епізод коли пан Голохвастов, якого обрав Олег Борисов, піднімаючись Локомотивною вулицею співає свою знамениту пісню, а однокласник, сидячи на заборі випускає в небо голубів. З тих часів пройшло багато років, вже немає стареньких будиночків, майже не залишилось корінних жителів, але Батиєва гора стоїть, радуючи цвітінням садіввесною, буйною зеленню влітку, багатим врожаєм фруктів восени, білим пухнастим снігом взимку. Стає радісно, що майже в центрі Києва залишився такий унікальний куточок. Треба прикласти багато зусиль, щоб цей історичний куточок залишився на мапі Києва.